Олександр народився в Чернігові. Закінчив Дегтярівське ПТУ. Працював водієм у Чернігові, Києві та за кордоном. Коли почалася пандемія коронавірусу, чоловік повернувся додому і влаштувався на СТО.
З перших днів повномасштабної війни Олександр разом із сином пішов до територіальної оборони Чернігова. Коли область звільнили від росіян, пройшов курс бойової підготовки і став інструктором. А 12 грудня 2022 року вирушив на Схід України у складі батальйону 119-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Там він став командиром відділення.
Олександр завжди дбав про своїх військових, домагався для них кращого забезпечення. Побратими згадують його як талановитого воїна. Його схильність планувати і зважувати все врятувала не одне життя.
«Я запам’ятав Сашка завжди усміхненим. Він жив за принципом: позитив притягує позитив. Саїд був талановитим військовим. Коли ми ще воювали в Чернігові, завдяки йому вижив наш побратим. Він так і сказав: «Саня, у мене сьогодні другий день народження. Дякуючи тобі, я живий». Тоді блокпост накрили з «Градів», а перед цим Саїд розчистив яму в гаражі і сказав хлопцям ховатися туди в разі тривоги. На Сашка можна було покластися у всьому. Зараз його дуже не вистачає», – згадує побратим Володимир Вертебний.
Попрощалися з Олександром та його сином Дмитром 29 березня 2023-го в Катерининській церкві в Чернігові. Обох поховали на місцевому кладовищі «Яцево».
У захисника залишилися мама, брат та інші рідні.
