Тарас усе життя прожив у Києві. Закінчив училище деревообробки з червоним дипломом за фахом «столяр». У приватній меблевій компанії робив двері та столи. Потім вчився на менеджера в Академії керівних кадрів культури та мистецтва. Працював різноробом, офісним клерком, промисловим альпіністом, слюсарем в автомайстерні. Відслужив строкову і працював у меблевій компанії. Згодом отримав другу вищу освіту за спеціальністю «Право». Захоплювався зброєю всіх армій світу.
Коли почалася російсько-українська війна, Тараса мобілізували до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Був снайпером у Донецькому аеропорту. Пройшов багато гарячих точок на Луганщині та Донеччині: ДАП, Піски, Лисичанськ, Дебальцеве. Після демобілізації вирішив йти служити на контракт. Він також був одним з героїв календаря з кіборгами від благодійного фонду «Повернись живим».
Побратими та друзі його пригадують як чесну, веселу, порядну, розумну людину та сміливого й відважного бійця.
Під час повномасштабної війни Вальтер служив у 132-му окремому розвідувальному батальйоні Десантно-штурмових військ ЗСУ. Свій останній бій захисник прийняв в районі села Суха Кам'янка Харківської області.
«Мені треба, щоб моя земля, Україна, була вільна від цих усіх маргіналів і покидьків. Мені треба помститися за всіх тих хлопців, які сюди прийшли за покликом серця. Які залишили своїх дітей і дружин, синів, доньок, батьків. Вони сюди прийшли й загинули, тому що вірили в це», – сказав Вальтер в одному з інтерв'ю.
«Неймовірний воїн. В усьому: в житті, в коханні, в роботі. Просто ВОЇН», – сказала наречена Юлія.
Поховали Героя на Лісовому цвинтарі у рідному Києві.
У нього залишилися батьки, старший брат і наречена.
Вулиця Маяковського у Деснянському районі столиці тепер носить ім'я захисника.
