Вадим народився в селі Древині Волинської області. Жив у Києві. Закінчив Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова. У 2013-2017 роках працював вчителем математики, потім викладав інформатику у середній школі №254 Києва. Здобув другу вищу освіту за спеціальністю «Освітні вимірювання», мав кваліфікацію керівника закладу із оцінювання якості освіти. У вільний час створював вироби з дерева, вишивав картини бісером. Любив їздити на велосипеді. Певний період займався розведенням голубів.
Під час повномасштабної війни у липні чоловік приєднався до лав ЗСУ. Став бійцем 46-ї окремої аеромобільної бригади. Обійняв посаду стрільця-снайпера.
«Вадим був моїм єдиним коханим, найдорожчим чоловіком і найкращим татом для нашої донечки, світлою, доброю людиною з відкритим серцем і незламною вірою в життя. Він був справжнім патріотом свої держави, який без вагань став на її захист», – розповіла дружина загиблого Оксана.
«Він був людиною щирою і неймовірно доброю. Для мене, як для брата, він був прикладом. Завжди вчив цінувати те, що маємо. За його життя від нього був лише оптимізм. У нашій родині Вадим завжди показував, що немає цілей, яких не можна досягнути, і доводив нам, що разом ми – сила. Показував усім, що всі проблеми можна вирішити швидко і легко. Любив, люблю і буду любити свого рідного брата», – додав Богдан Куницький.
Розпорядженням Київського міського голови Куницький Вадим Петрович посмертно нагороджений медаллю «Честь. Слава. Держава» за мужність, патріотизм та високу громадянську позицію від громадян міста Києва.
Поховали Вадима у рідному селі на Волині.
У нього залишились батьки, брати, дружина та 5-річна донечка.
