Василь народився у місті Копичинці Тернопільської області. Закінчив Рівненський державний університет, здобув фах економіста. У 2014 році брав участь в АТО на Донбасі. У мирному житті був приватним підприємцем, займався виготовленням меблів. Будував столярний цех. Згодом опанував професію далекобійника, щоб придбати ще один станок для виробництва. З 2021 року працював на фурах, зокрема, за кордоном. Захоплювався автоперегонами та катанням на лижах.
З початком повномасштабного російського вторгнення чоловік повернувся до України та знову взяв до рук зброю, щоб захистити свій дім, рідних та країну від окупантів. Служив у 35-ій окремій бригаді морської піхоти ВМС ЗСУ. Був командиром гранатометного відділення у 88-му батальйоні.
«Відважний, сміливий, справедливий. Був чудовим майстром, господарем та люблячим чоловіком і батьком. Постійно розвивався, здобував нові професії. Був комунікабельним, мав лідерські властивості, через що його завжди оточувало безліч друзів. Ніколи не боявся труднощів, проте, коли йшов добровольцем у військкомат, сказав: “Я ніколи не думав, що мені доведеться ще раз воювати”», – поділилася спогадами дружина Оксана.
«Людина, яка ніколи не боялась труднощів. Воїн, який з перших днів АТО пішов на фронт захищати державні кордони нашої країни. А пізніше, у перші дні повномасштабного вторгнення, маючи хорошу оплачувану роботу за кордоном, повернувся в Україну і знову став на захист нашої держави», – розповіла племінниця загиблого Ксенія Олексин.
Посмертно Курніцький Василь Ігорович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали морпіха у рідному місті.
Вдома на Василя чекали мама Ольга Василівна, дружина Оксана, доньки Христина й Анастасія, інші рідні та друзі.
