Олександр народився у селищі Липова Долина на Сумщині. Навчався в місцевій школі. Після 9-го класу вступив до Синівського професійного аграрного ліцею, здобув фах будівельника. Коли ледь виповнилося 18 – написав заяву, щоб призвали до армії. Після служби працював на різних роботах, їздив на заробітки на будівництво.
Був веселим, добрим, сміливим, мав гарне почуття гумору. Любив дітей. Обожнював читати і з легкістю міг написати вірша.
Рік Олександр служив в зоні АТО. Отримав псевдо «Шаман». Казав: «Я нашаманю – і все було добре».
Перед повномасштабною війною Олександр працював на автомийці у Києві. 24 лютого 2022-го разом із другом зголосився стати на захист країни. Спочатку чоловіки були в теробороні, а потім вступили до «Азову».
«Сашко мало розповідав, бо не хотів, щоб я хвилювалася. Він погодився летіти в Маріуполь. Мені нічого не сказав. Лише говорив, що, можливо, їх перекинуть в гарячу точку, щоб допомогти хлопцям. Скільки я запитувала – не казав, куди», – пригадала мати Тетяна.
24 березня рідні розмовляли по телефону й Олександр немов прощався з матір’ю: «Я ніколи не забуду, як син говорив, що буде все добре, що він мене і брата дуже любить, і щоб ми себе берегли. І тоді я зрозуміла, що це все, що сина я більше не побачу… Казав, що не буде телефонувати, можливо, місяць чи навіть більше. Ми чекали, нам ніхто нічого не говорив. З 1 квітня син вважався безвісти зниклим. Сповіщення про це я отримала лише наприкінці серпня. Хоча його тіло повернули з Азовсталі ще в червні – він вважався безвісти зниклим до січня 2023 року».
Поховали воїна на кладовищі в рідному селищі 31 січня 2023 року.
Посмертно Олександра нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
У захисника залишилися мати Тетяна і брат Віктор.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
