Олег народився в селі Кармалюківка Одеської області. Останнім часом мешкав у місті Березівка. Найбільшим його захопленням була риболовля. Навіть перебуваючи на Донеччині, Олег знаходив можливість порибалити. Він любив будівельну справу, мріяв після перемоги відкрити власну будівельну фірму.
Після початку повномасштабної війни пішов добровольцем у Збройні Сили України. Спочатку службу проходив у військовій частині А3571. У 2023 році перевівся в 35-ту окрему бригаду морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Був матросом десантної підготовки роти морської піхоти в/ч А 2613. У складі 88-го окремого батальйону брав участь у звільненні села Сторожеве на Донеччині, де і прийняв свій останній бій.
«Олежик ще з дитинства був добрим, чуйним, відважним. Він був тією людиною, на яку можна було покластися в будь-який момент. Мій брат завжди мене виручав, підтримував, з ним було нічого не страшно. Коли він загинув, то загинула частинка мене. Життя без нього стало сірим. Мого брата ніколи і ніхто не замінить, але я хочу щоб про нього знав увесь світ», – розповіла сестра бійця Наталія Лапенюк.
«Для мене він був, є і назавжди буде найкращою людиною в моєму житті! Справжнім Героєм, людиною, відданою своїй справі. З перших днів повномасштабного вторгнення Олежик добровільно пішов до військомату і вступив до лав ЗСУ, не маючи за спиною навіть строкової служби і ніколи не тримаючи в руках автомата. Він завжди говорив: «Хто, якщо не я! Я зроблю все, що у моїх силах, щоб закінчити цю прокляту війну». Але, на жаль, не зміг…», – додала наречена Наталія Іванченко.
Поховали Героя на Одещині.
У захисника залишилися мати Любов, сестра Наталія, доньки від попереднього шлюбу Євангеліна та Софія, наречена Наталія, інші рідні, друзі, побратими.
