Єгор народився 18 серпня 1988 року в Києві. Закінчив спеціалізовану школу № 91 з поглибленим вивченням інформатики. Протягом десяти років займався страйкболом і був лідером по життю. Вищу освіту здобув в Європейському університеті міста Києва. Працював менеджером у ТОВ «Артпласт», а згодом зайнявся підприємницькою діяльністю.
З початком повномасштабного вторгнення поїхав до Львова і допомагав у гуманітарному хабі. З квітня 2022 року добровільно став до лав Збройних сил України. Служив стрільцем-санітаром і штурмовиком 2-го батальйону 5-ї окремої штурмової Київської бригади.
«Коли він пішов добровольцем, то сказав мені: «Хто, як не я? У мене є ти, у мене є донька, сестра. Невже ти не розумієш, чому я йду?», – згадала мама Ольга Костянтинівна. – Після цих слів я більше не намагалася його відмовляти».
У грудні 2022 року брав участь у штурмових діях на позиції «Хижак» та вогневій позиції «Ріо», а в лютому 2023-го – в утриманні рубежу оборони ВП «Вікторія» і міста Бахмута. У боях з угрупованням ПВК «Вагнер».
Востаннє він був удома 22 травня 2023 року. Обійняв маму, яку лагідно називав Мулею, і промовив слова, що назавжди залишаться в її пам’яті.
«Я проводжала його о 5-й ранку. І він мене так міцно-міцно обійняв, що я наче відчула, як тріщать кості. Тоді він сказав: «Муля, живи зараз, сьогодні, бо завтра може й не бути»», – розповіла мама.
Єгора Лубашева нагородили відзнакою «За звитягу», медаллю «Честь. Слава. Держава» та посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
«Братику, ніколи не забуду і буду тримати всі наші «кружечки» в Telegram біля себе», – написав його друг Іван Драгомиров.
Поховали воїна на Лісовому кладовищі в Києві.
У нього залишилися мама, дочка, сестра, друзі та побратими.
