Костянтин народився у Луганську. Закінчив Луганський державний педагогічний інститут. У студентські роки виступав у команді КВК «Ворошиловські стрілки», з якою вони стали фіналістами Вищої ліги у 1994 році. Згодом чоловік працював у місцевій школі вчителем історії. Одружився, виховував сина.
Коли його рідне місто окупували у 2014-му, Костянтин вирішив піти воювати, а родину хотів вивезти до Києва. Однак дружина відмовилася, і вони розлучилися через ідейні розбіжності.
Костянтин служив у 54-й окремій механізованій бригаді імені гетьмана Івана Мазепи. Брав участь в АТО. У 2016-му році на Донеччині зустрів своє кохання – Олену. Жили у цивільному шлюбі. Три доньки жінки від першого шлюбу прийняли її нового чоловіка як рідного.
«На Новий рік Костя зізнався, що кохає мене. Я теж сказала йому про свої почуття. І так ми прожили 6 щасливих років. 5 з них він служив у різних містах сходу України», – розповіла журналістам Олена Чуркіна.
У травні 2021 року Костянтин звільнився з армії. Вони з Оленою запланували весілля на літо 2022-го.
Однак повномасштабна війна зруйнувала всі плани. Костянтин знову пішов воювати у складі своєї бригади. Був під Мар’їнкою, часто телефонував нареченій, просив не хвилюватися.
«Син офіцера пішов добровольцем звільняти рідний край ще влітку 2014 року і загинув в бою від ворожої міни. Ми назавжди запам'ятаємо Костю добрим, щирим, веселим другом, справжним учителем.. Один з кварталів Луганська носить ім’я брата його батька, героя-льотчика Другої світової війни Михайла Степановича Лиховида. Ми впевнені, що в звільненому українському Луганську одна з вулиць буде носити ім’я Костянтина Григоровича Лиховида», – написав друг Віктор Яриш.
Поховали Костянтина на Байковому цвинтарі у Києві.
У нього залишилися брат, син, кохана жінка та її три доньки.
