Народився Владислав у селі Лозуватка на Дніпропетровщині. Після закінчення загальноосвітньої школи служив у армії. Після строкової залишився на службі у Харківському прикордонному загоні. Обіймав посади інспектора прикордонної служби вищої категорії та заступника начальника 3 відділення інспекторів прикордонної служби. Згодом пройшов кінологічні курси і служив у Криворізькому аеропорту кінологом. Любив все, що хоч якось стосувалось військової тематики. Розумівся на зброї. На дозвіллі любив ходити в гори, обожнював Карпати.
Шлях боротьби з російськими загарбниками розпочав ще в 2014 році, коли приймав участь у відбитті збройного нападу на управління Луганського прикордонного загону. З перших днів повномасштабної війни Владислав став на захист Вітчизни та виконував бойові завдання в зонах активних бойових дій на Харківщині. Разом з побратимами захищав небо Харківщини, збиваючи ворожі дрони. Згодом був переведений до 80-ої окремої десантно-штурмової бригади. Служив на посаді штурмовика.
Владислав Малиш нагороджений нагрудними знаками «Ветеран війни» та «За участь у антитерористичній операції (За оборону Луганська)», а вже посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою Президента України «За оборону України».
«Мені й досі важко повірити, що тебе я більше не побачу і не обійму. Скільки б мого життя не пройшло, я завжди кохатиму і памʼятатиму тебе. Ми сумуємо за тобою. Твоя сімʼя, дружина Євдокія, доньки Владочка та Алінка», – написала дружина воїна.
Поховали захисника на Алеї Слави у рідному селі.
Вдома на Владислава чекали дружина, дві доньки, батьки та брат.
