Роман народився 29 листопада 1974 року в селі Сураж Тернопільської області. Закінчив Кременецький фаховий лісотехнічний коледж. Був підприємцем.
«Брат був відомим столяром, чиї роботи знали навіть у Києві, займався бджільництвом та садівництвом. Людина, яка понад усе любила Україну і просту працю, справжній трудівник», – розповіла двоюрідна сестра Віта Цезарук.
Роман брав участь у Революції Гідності, пережив найважчі дні Майдану. Був присутній на прощанні з Героями Небесної сотні. Незважаючи на твердість характеру, плакав, коли чув пісню «Пливе кача».
Після російського повномасштабного вторгнення, маючи інвалідність 3-ї групи, пішов захищати Батьківщину. Служив командиром танка у складі 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила.
«Котику мій, братику…Разом з тобою відійшла та частина мене, що відповідала за відкритість і готовність для спілкування. Ти так хотів жити! І Всевишній беріг тебе. Ти єдиний зі свого підрозділу вижив після шквалу мінометного обстрілу. Твій танк заглох перед виїздом на завдання, з якого ніхто не повернувся. Обгорілий, пересилюючи біль обпечених рук, з поламаними ногами, ти вибрався із танка, що горів з повним боєкомплектом від влучання ворожої РПГ, пролежав розпластаний на холодному листопадовому полі, поки тебе не помітив наш дрон, і в сутінках за тобою приїхав евакуаційний квадроцикл. Як зараз пам’ятаю той дзвінок після опівночі – твій охриплий і збуджений голос. Ти не міг натішитись, що залишився живий. Все говорив і говорив... Потім була лікарня, твій 48-й день народження, зніяковілість від кількості привітань (ти завжди соромився уваги). Я не знала, що бачу тебе востаннє… І цілувала необгорілу ділянку лоба також востаннє…Ти прагнув ближче додому, до коханої дружини, у мріях будував з нею чудове майбутнє. Не судилось…», – сказала рідна сестра Юлія Куреня.
Поховали воїна у рідному селі.
У Романа залишилися батьки, сестра, дружина і дочка.
