Віктор Васильович народився у Казахстані. З 1993 року жив у селі Котюжинці Вінницької області. Закінчив Козятинське вище професійне училище залізничного транспорту. Працював на себе. У 2015-2016 роках брав участь в АТО. Дуже любив своїх дітей Даніїла та Кіру. Намагався завжди дбати про них та дати все найкраще, а понад усе мріяв, щоб вони жили у мирній країні.
З початком повномасштабної війни Віктор повернувся до лав захисників та приєднався до ЗСУ. Службу ніс у 28-ій окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу. Обіймав посаду гранатометника.
«Віктор – добрий та самовідданий. Мав загострене почуття справедливості. Був учасником АТО, після повномасштабного вторгнення добровільно пішов захищати країну. Мав можливість залишитися у військовій частині та допомагати з навчанням, але не зміг сидіти спокійно, коли окупанти так знущаються над людьми. Він вирішив йти на фронт та був на нулі. Коли я йому телефонувала і запитувала, що потрібно, він говорив, що в них все добре та вистачає всього. Хоча після того, як я звʼязалась з родичами інших солдатів, виявилось, що вони голодували тиждень, але брат не казав нічого, щоб нас з мамою не засмучувати», – розповіла рідна сестра загиблого Олена Мельник.
Поховали захисника в селі Котюжинці на Вінниччині.
У Віктора залишилися батьки, сестра, син і донька.
