Віктор був родом із села Радьківка Сумської області. Жив із родиною в селі Стецьківка. Опанував спеціальність інженера-механіка у Сумському національному аграрному університеті. Був токарем і майстром котельно-зварювальної ділянки в АТ «Сумське машинобудівне НВО». Також працював токарем у Польщі на механічному заводі «Bumar-Hydroma S.A.» – його роботу дуже цінувало керівництво. Там об'єднав навколо себе інших українців. Рекорд Віктора зі швидкості та якості обробки великих валів ніхто з працівників тоді так і не побив. Чоловік завжди працював на совість, постійно говорив: «Не можу щось робити наполовину. Вже якщо працювати, то працювати, а відпочивати – то відпочивати». Напередодні повномасштабного вторгнення Віктор працював у ТОВ «Сумський науково-впроваджувальний центр «Укртехмаш».
Завжди любив майструвати з металу, вигадував різні пристосування для полегшення праці. Цікавився нумізматикою, фотографією, технікою. Захоплювався лижним спортом: мав 1-й дорослий розряд. Був усебічно розвиненою людиною. Дуже любив котів: і плямистих, і чорних, і рудих, і однооких, і безхвостих – не міг пройти повз. Любив відпочивати з родиною на природі, часто їздив із дітьми на «тихе полювання» на гриби, іноді ж вони просто нашвидкуруч смажили сало на шпажках.
У січні 2023 року чоловік став на захист своєї країни від російських окупантів. Служив у 31-й окремій механізованій бригаді. Обіймав посаду старшого оператора-навідника на кулеметі Browning у бронеавтомобілі International MaxxPrо.
Востаннє Віктор приїздив додому в квітні 2023 року, на три дні: зробив сюрприз на день народження молодшого сина.
«Родина та діти були завжди у чоловіка на першому місці. Намагався приділяти максимум уваги, постійно робив якісь сюрпризи, подарунки, – розповіла дружина полеглого захисника Марина. – Сім'ю свою обожнював, говорив, що разом з нею – найкращий час його життя. Діти були для нього всім. Не міг відмовити дітям ні в чому, намагався балувати (казав, що у нього в дитинстві цього не було, то нехай буде у дітей). Хоча міг і посварити. Для мене Віктор був коханим, другом, помічником, найкращим чоловіком у світі. Він дуже любив життя, намагався жити тут і зараз, був швидкої вдачі. Постійно був у русі, спішив, наче у нього було дуже мало часу. Віктор був єдиним помічником і порадником для своєї родини, для літньої мами, для сестри. Завжди брав на себе важку роботу, був відповідальним. Він був справжнім другом. Друзі завжди могли розраховувати на його підтримку.
Віктору завжди боліла Україна. Він був патріотом, ніколи не ховався за чужими спинами, завжди намагався бути першим. Говорив: «Якщо не я, то хто? Якщо зараз не зупинимо ворогів, то вони прийдуть у нашу хату по наших жінок і дітей. Настане час, і до зброї станемо всі, як в ізраїльській армії, інакше Україну не втримаємо». Для рідних і близьких він найкращий, найдобріший, найсміливіший. Дуже любимо та сумуємо за нашим найріднішим».
Поховали Віктора в селі Стецьківка на Сумщині. Посмертно воїнові присвоїли звання «Почесний громадянин міста Суми».
Вдома на нього чекали мама, сестра, дружина та двоє синів.
