Андрій народився в російському селі Толбузино в родині прикордонників. Отримав три вищі освіти. На Київщині працював юристом. А у 2019 році вступив до лав Донецького прикордонного загону з місцем дислокування в Маріуполі. Там обіймав посаду юриста.
На службі познайомився з Валерією Карпиленко, яка на той час керувала пресслужбою загону.
«З першого дня знайомства я зрозуміла, що Андрій дуже відрізнявся від всіх інших. Він був особливим, а поруч із ним було так тепло. Майже одразу я щиро закохалася. І це було взаємно», – згадує Валерія.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Андрій став на захист Маріуполя. Спочатку тримав оборону на позиціях. А коли 26 березня отримав поранення стегна та руки, потрапив до польового шпиталю на території заводу «Азовсталь».
«Я була там з перших днів повномасштабної війни. З Андрієм ми бачилися дуже рідко, адже він був на позиціях. Якось він прийшов до мого бункера й приніс залізну коробочку, а в ній були дві обручки з фольги. Він зробив їх сам. То була пропозиція руки та серця. Ми одружилися 5 травня – в день народження полку. Зробили декілька весільних фото. Потім Андрій повернувся на позиції», – розповіла Валерія.
А через 2 дні Андрій загинув. Його тіло досі не повернули.
Андрія Суботіна посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. Також йому присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
У захисника залишилися донечка Діана, батьки та дружина.
