Дмитро Таритін народився в Сімферополі. Дитинство і юність провів у Бердянську Запорізької області, навчався в школі №3.
«У нас були типові стосунки між старшим і молодшим братами: накоїв щось я, а отримував він. Дмитро навчав мене бути сильним, бути небайдужим, – поділився його брат Антон. – Іноді були непорозуміння, але зрештою я усвідомлював, що він здебільшого мав рацію. Пам'ятаю, як захищав мене на вулиці, а потім, коли ніхто не бачив, давав прочухана за мою дурість. Він був дійсно старшим братом, на якого я міг завжди розраховувати».
У 16 років Дмитро долучився до українського націоналістичного руху. У 2013 – 2014 роках у складі організації «Патріот України» брав участь у вуличній декомунізації Запоріжжя та подіях Революції гідності. Восени 2014-го став співзасновником Цивільного корпусу «Азов» у Запоріжжі. З початком російської агресії пішов добровольцем на фронт. У 2016 році долучився до полку «Азов».
Дмитро завжди цікавився історією, багато про неї читав. У 2017 році закінчив бакалаврат Запорізького національного університету за спеціальністю «Політологія», а вже наступного року – магістратуру Бердянського державного педагогічного університету за напрямом «Історія та археологія». Крім того, Дмитро став найкращим випускником Хорунжої школи імені Миколи Сціборського.
За місяць до повномасштабного вторгнення здійснилася найзаповітніша мрія Молнезара – стати татом. Цей місяць він провів із сім’єю. Маленький Остап – копія тата.
«Він був для мене першим коханням. Мені пощастило, що мій чоловік став для мене найкращим другом і найголовнішою підтримкою та опорою. Я згадую його, наше спільне минуле, нашу сім’ю тільки з посмішкою», – поділилася Надія.
За словами дружини, Дмитро встиг зробити все, що планував, прожив цікаве і позитивне життя, зробив значний внесок у боротьбу.
«У полку він читав лекції, допомагав іншим бійцям розвиватися. Доріс до офіцера, як і хотів. Дмитро змінив мене, з ним я подорослішала та стала кращою. Нашому прекрасному сину, який росте його копією, я буду розповідати, що батько був героєм, воїном, гордим і принциповим. І всі його друзі також супергерої. Коли вони всі повернуться з полону, я хочу, щоб Остап ріс в оточенні цих героїв, які були близькими його татові. Діма був прекрасною людиною. Про нього дійсно можна казати «Цвіт Нації». Я вдячна йому за все, що в нас було, вдячна за все, що він дав мені. Я вдячна йому за захист. А головне, я вдячна йому за Остапа», – сказала Надія.
«Брат навчив мене не тільки любити Україну, але й захищати її, робити її кращою, починаючи з самого себе. Я за це йому дуже вдячний та вдячний за всі спогади та справи. Він завжди був і буде моїм старшим братом, за яким я сумую, якого я люблю і яким я пишаюся», – додав Антон.
За життя Дмитра Таритіна нагородили відзнакою Президента України «За участь в Антитерористичній операції», відзнакою Командувача об’єднаних сил «Козацький хрест» II ступеня та нагрудним знаком «Ветеран війни», а вже посмертно – медаллю «За військову службу Україні» та орденом «За мужність» III ступеня.
Молнезара кремували 23 липня 2023 року у Києві. Прах зберігається в Патронатній службі: коли побудують військове кладовище, рідні хочуть поховати прах Дмитра поряд із побратимами, як він колись і хотів.
Вдома на Героя чекали мама, дружина, маленький син і молодший брат.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
