Владислав народився 24 лютого 1999 року в селі Чорнянка Херсонської області. 

«Син ріс гіперактивною дитиною, швидко розвивався, був дуже цікавим і розумним хлопчиком. Пам’ять мав феноменальну: варто було хоча б один раз почути чи прочитати щось, як одразу ж усе запам’ятовував. Багато читав, особливо про історичні події. Його цікавили розповіді про лицарів і богатирів. Любив риболовлю, я купувала йому все необхідне для цього заняття. Займався кікбоксингом і тхеквондо», – розповіла мати Людмила. 

Владислав спочатку навчався у сільській школі, потім у Новій Каховці. Професію механіка опанував у Новокаховському агротехнічному коледжі. 

«Син дуже любив солодке, особливо випічку, яку готувала я або моя мама, – поділилася Людмила. – Пам’ятаю, як він приходив з пар і одразу на кухні шукав щось солоденьке. Одного разу заходжу, а Влад п’є мед просто з банки. Кажу, що не можна так, а він сміється й відповідає: «Мам, та це ж мед, він корисний».

Під час навчання Владислав отримав водійське посвідчення і на літніх канікулах розвозив товари як експедитор. Хлопець зростав без батька, тому прагнув бути самостійним, йому довелося рано подорослішати. 

«Син був дуже патріотичним, постійно намагався відстоювати все, що стосувалося України. Говорив, що ніколи не поїде на заробітки, хоче жити в Україні, бо йому тут подобається, і ніде більше він себе не бачить», – розповіла мати. 

У 2019 році Владислав вступив до інституту в Мелітополі, але, коли отримав сповіщення про зарахування, передумав. Сказав, що піде до армії, бо йому прийшла повістка. Так хлопець долучився до «Азова». Пройшов курс молодого бійця, отримав такий бажаний шеврон і вже 3 жовтня 2021 року був зарахований до 1-ї зенітної артилерійської батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону.

«Коли приїхав у першу відпустку, то з кожною купленою кавою брав цукор «про запас» і носив у кишенях, – поділилася спогадом мати. – Я ніяк не могла зрозуміти сина. Тоді він розповів, як проходив КМБ, як важко було без цукру. Як усе літо 2021 року провів на навчаннях у Донецьку, а мені нічого не казав, щоб я не нервувала. Владік знав: що б не трапилося, я завжди буду за нього, у будь-якій ситуації відстоюватиму його позицію й допоможу, чим зможу».

Владислав мріяв придбати авто, а також у перспективі власний будинок – двоповерховий і обов’язково біля моря. 

«Коли у підрозділ приходять новачки, завжди намагаєшся кожного роздивитися, поспостерігати, хто що собою являє. Дава був у моїй батареї й справив враження доволі скромного хлопця. Проте він чітко знав, чого хотів, мав залізний характер, відстоював свою позицію, самостійно ухвалював рішення, – розповів Яр, командир Владислава. – Запам’ятався наполегливим хлопцем, мав доволі зрілі погляди, як для свого віку. Дуже врівноважений, зібраний, завжди акуратний. Можу сказати, що ця людина мала сильний характер, внутрішній стрижень. Хоч Дава і був новеньким у підрозділі, але зміг себе так поставити, що з ним рахувалися. Скромний, але не тихоня. Дорослий і серйозний на свої роки. Він любив спорт, відвідував спортзал, тягнувся до військової науки. Таких бійців, як Дава, завжди приємно мати у своєму підрозділі. Він словами не розкидався, а все доводив ділом. Є люди, які багато говорять, а потім мало роблять. Влад – це протилежний випадок. Він був небагатослівним, але коли доходило до справи, чудово проявляв свої найкращі риси».

Повномасштабну війну Дава зустрів із побратимами в Маріуполі. Влад надсилав мамі плюсики:  це означало, що у нього все гаразд. Востаннє Людмила розмовляла з сином 5 березня. Він сказав, що у Маріуполі немає зв’язку, світла, що вони оточені з усіх сторін і що все дуже погано. Воїн поліг 25 березня під час виконання бойового завдання. 

Станом на жовтень 2025 року тіло оборонця Маріуполя не знайдено і не поховано.

Посмертно Даву нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

З рідних у нього залишилися мама та молодший брат. 

 

*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.