Петро народився 4 липня 1995 року в селі Дмитро-Білівка на Миколаївщині. Завершив навчання в початкових класах у місцевій школі, а повну середню освіту здобув у Новоданилівській. Згодом у Миколаївському вищому професійному училищі №21 опанував професію судового електрорадіомонтажника.
«Мій брат – мій наставник по життю. Він ніколи ні перед ким не схилявся», – сказала сестра Анастасія.
У 2013 році Петро уклав контракт із ЗСУ, служив у 17-й окремій танковій бригаді на посаді командира взводу.
«Син з дитинства мріяв стати танкістом», – розповіла мати Алевтина.
З 2015 по 2021 роки Петро поєднував службу з навчанням у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У 2019 році одружився, а за два роки в сім’ї народився син Сашко.
Останній раз рідні бачили Петра в середині жовтня 2021 року – перед ротацією до Маріуполя. 15 березня 2022 року разом із побратимами він супроводжував колону мирних жителів під час евакуації з міста, коли потрапив під шквальний ворожий обстріл.
Поховали воїна у братській могилі.
«Він був дуже добрим та чуйним. Я як мати все своє життя буду гордитися своїм сином-героєм, якого мені ніхто не замінить. Усе своє життя буду з гордістю пам’ятати сина, адже він частинка моєї душі, яку в мене забрали», – сказала Алевтина.
Воїна посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
З рідних у Петра залишилися мати, дружина, син і сестра.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
