Олександр Михайлович був родом із села Носівці Вінницької області. Закінчив місцеву школу. Потім навчався у Ладижинському радгоспі-технікумі механізації сільського господарства, з якого випустився в 1993 році.
Вперше чоловік був мобілізований у 2014-му. Захищав незалежність України в зоні АТО. Згодом продовжив військову службу вже на контрактній основі. Повернувшись, працював трактористом у ПрАТ «Зернопродукт МХП».
Вдруге Олександр пішов на війну у перші дні повномасштабного вторгнення. Він служив у 79-ій окремій десантно-штурмовій бригаді ЗСУ. Обіймав посаду старшого навідника гранатометного відділення взводу вогневої підтримки.
«Мій тато – дуже добра людина. Чесний. Добросовісний. Якщо робив якусь справу, то робив її з душею. Допомагав усім, кого тільки знав. Сам залишиться без шматка хліба, але комусь віддасть. Любив Україну всім серцем», – розповіла Анна Вернигора.
Посмертно десантника нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали Олександра в рідному селі.
Не дочекалися свого Героя з війни донька та син.
