Сергій народився та виріс в Умані на Черкащині, навчався в школах №11 та №4. Закінчив Одеський інститут Сухопутних військ і став кадровим офіцером. Після випуску розпочав службу командиром взводу розвідувальної роти 30-ї окремої механізованої бригади. Потім командував розвідротою у 1-й окремій танковій бригаді.
Частину життя офіцер служив і в Силах спеціальних операцій ЗСУ, де займався підготовкою трьох Кваліфікаційних курсів ССО України. Згодом очолив 47-й загін спеціального призначення.
На початку повномасштабного вторгнення, коли був офіцером командування, Сергій керував зведеною групою спеціального призначення, яка виконувала бойові завдання у ворожих тилах. Згодом став заступником командира 33-ї окремої механізованої бригади. У лютому 2025 року обійняв посаду командира 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка.
У березні 2015 року офіцера нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня, а в липні 2022 року – II ступеня.
«Мій сенс життя сьогодні пішов до небесного війська… Сірьожка мій… Ми так багато з тобою пройшли випробовувань. Але не всі…» – написала дружина Оксана.
«Ти був найкращим з нас, коли ми вчилися, найталановитішим. Був найкращим і потім, коли вже стали офіцерами. Меттіс казав, що є дві риси, які він цінує в лідерах найбільше – це aggressiveness та initiative. О-о-о, це саме про тебе. Немає в нас яскравішого прикладу офіцера із цими двома якостями. Ти казав, що вдача зрадлива, вона тобі зраджувала часто, давала багато випробувань, але ти ніколи не ламався, рухався вперед попри все. Твій гумор та позитивний настрій, навіть в саму сраку, завжди підтримував всіх, заряджав. Дякую тобі за все», – написав бригадний генерал Сергій Собко.
«Офіцер який був першим командиром кваліфікаційного курсу Сил спеціальних операцій. Зразок порядності і відповідальності. Мав чудову освіту як за кордоном, так і в Україні. Не кожен має такий послужний список, як мав Сергій. Не кожен командир особисто виводив підрозділи на передній край, а Сергій це робив. Були злети і падіння. Все досягав своїм потом... Спочивай з миром, ти був одним з найкращих», – написав генерал-майор Сергій Кривонос.
«Закінчилася твоя епоха, Командире. Ти був більше, ніж командиром, – ти був батьком для нас. Виховував, готував, учив виживати й боротися. І ми вижили – завдяки тобі. Ти був особливим. Офіцер. Лідер. Командир. Матьорий. Дєрзкий. Легенда. Тебе називали «Майор Війна» – і недаремно. Твій загін, твої вихованці – ми памʼятаємо і шануємо. Ти вчив нас головного: агресивність, ініціативність, ухвалення рішень – і відповідальність за них. Ти вривався у найризикованіші «двіжухи» – і виводив своїх живими. Ми ніколи не сумнівалися у твоїх наказах, бо ніколи не бачили сумніву у твоїх очах. Але ми здогадувалися, як важко ці рішення давалися тобі всередині. «Вчинки визначають чоловіків». Не віриться, бо такі, як ти – не помирають. Ти йшов поруч зі смертю, спокійно, з тією посмішкою-оскалом, що кидала виклик усьому. Ти був прикладом. Ти був взірцем. Офіцер і воїн. Ми благословенні, що ти був з нами. Дякую тобі за все. Твої «захарівці» продовжать боротьбу. До кінця», – сказали підлеглі з ССО.
3 липня 2025 року військового поховали в Умані.
У офіцера залишилися дружина та троє синів.
