Олександр народився у Первомайську на Луганщині. Закінчив місцеве ПТУ. Після проходження строкової службиу вступив до Київського національного університету будівництва і архітектури. Після завершення навчання займався улюбленою справою: будував будинки, торгові центри і заводи. Брав участь у відбудові кінотеатру «Жовтень».
«У своїй роботі Сашко був майстром. Підлеглі казали, що він не подобався вищому керівництву, бо мав загострене почуття справедливості. Завжди боровся за те, щоб усе було за правилами, щоб керівництво не ображало робітників», – розповідає дружина захисника Юлія.
У 2014 році Олександр пішов на навчання до ГО «Український Легіон» – завжди казав, що буде повномасштабне вторгнення, тому хотів бути готовим.
24 лютого 2022 року, коли це сталося, Олександр міг виїхати за кордон, бо один із його синів має інвалідність. Та він вирішив захищати Батьківщину. Приєднався до 112-ї окремої бригади територіальної оборони. Був командиром відділення. Спочатку брав участь в обороні Києва та області, а потім вирушив на Донбас.
«Коли я запитала у чоловіка: «Сашко, ти ж боїшся крові. Як же ти йдеш воювати?», відповів, що його страхи вже не мають ніякого значення. Адже він мусить захищати своїх дітей», – додає Юлія.
Поховали захисника у Києві на Лісовому кладовищі.
В Олександра залишилися дружина та двоє синів-двійнят.
