Медики до останнього боролися за життя Петра, він пережив кілька складних операцій, однак травми виявилися несумісними з життям. 22 липня чоловік помер у лікарні Харкова.
Загиблому було 57 років. Усе своє трудове життя він присвятив залізниці, куди прийшов у 1986 році, одразу після служби в армії. Обіймав посаду провідника у вагонній дільниці станції Хмельницький. Дуже любив свою роботу, був їй відданий. Понад усе цінував порядок, охоче навчав молодих колег. Мріяв дочекатися онуків.
Колеги і близькі знали Петра як добру та чуйну людину.
«Петро був безвідмовний, легкий у спілкуванні, усе переводив на жарт. Із перших днів повномасштабної війни він вивозив людей до більш безпечних місць», – розповів брат Віктор.
У Петра залишилися дружина, син і брат.
