«Не віриться, що це сталося. Йдуть у засвіти найкращі… Ті, кому б творити Україну, продовжувати рід український, бути нашим майбутнім», – написала знайома Тараса Ольга.
Тарас жив у селі Капулівка, найстарішому козацькому поселенні Нікопольщини. Знайома Ольга розповіла, що він був справжнім прикладом козацької та лицарської звитяги.
«Козаки Чортомлицької Січі та весь Січеславський край висловлюють співчуття та підтримку родині Ключко з приводу передчасної втрати їхнього сина, – написала Ольга. – Його вчинки, волонтерська діяльність, вклад в забезпечення спокою рідного селища в складі ТРО, патріотизм та відданість обраній справі точно зробили цей світ кращим!»
Іванка Біла-Кондратьєва була вчителькою Тараса, вона пригадує його доброю і принциповою людиною.
«Мала щастя певний час вчити його історію. Запам’ятаю хлопчиною, якого фізично вернуло від несправедливості. Я на все життя запам’ятаю ту юнацьку, часом смішну, але таку щиру підтримку. Загартований, фізично сильний козак (а там всі козаки) з добрючими очима та веселою вдачею», – сказала Іванка.
Тарас активно проводив свій час, насолоджувався життям, будував стосунки з коханою людиною. А ще фотографував свого песика і ділився цими світлинами з друзями у соцмережах. Ті, хто знав Тараса, пишуть: «гарний, молодий, дисциплінований», «радів життю, будував плани, підтримував побратимів, мріяв і дихав на повні груди», «тяжко працював на своїй землі».
У хлопця залишились батьки.
