«24 лютого Павло привів до мене в село Старий Білоус (передмістя Чернігова, – ред.) дружину та дітей. Сказав, що піде до війська. Але в ТЦК не вдалося потрапити того дня. Тому наступного він пішов на вулицю Верені, де добровольцям видавали зброю. Так із перших днів долучився до територіальної оборони. Він телефонував щоранку. Ми розмовляли і 3-го березня. Тоді сказав тільки, що вночі був бій. Після цього зв’язок з сином зник», – розповіла мама Ольга Копил.
5 березня – день народження Ольги. Син завжди телефонував, щоб привітати. Але телефон знову мовчав. Жінка каже – десь глибоко всередині зрозуміла, що його вже немає. А 8 березня зранку Ольга знайшла сина в морзі, впізнала по фото.
«Я не тямила, що відбувається. Потім в голову стрельнула думка: треба ж його поховати. Грошей не було, тому я дала невістці картку і попросила зняти готівку. Сама ж пішла в магазин «Журба». Там труни миттєво розбирали, тоді ж і на Чорновола прилетіло, багато жертв було. Я вхопилася за одну і тримала, поки невістка не принесла гроші. Ми придбали труну, хрест, наповнення… А на костюм та туфлі грошей не вистачило», – сказала матір.
Ховати вирішили на старому кладовищі в рідному для Павла селі Старий Білоус. Тіло перевезли працівники ритуальної служби «0034» Зробили це безкоштовно, попри небезпеку обстрілів – російські військові були вже неподалік села.
Павла ховали дуже швидко. Мама сама окропила могилу свяченою водою з дому, адже священника не було.
«Того дня мене дуже підтримали сусіди», – сказала Ольга.
Павлові було 36 років. Закінчив школу №21 в мікрорайоні Подусівка. Вступив до Національного медичного університету імені Богомольця, але через сімейні обставини вищої освіти так і не отримав. Далі була служба за контрактом у десантних військах. Уже після повернення додому працював медбратом у тубдиспансері в Чернігові, а потім у Київській міській станції швидкої допомоги.
Згодом одружився, у пари народився син. Сім’ї потрібні були гроші, тому Павло змінив фах. Останні роки займався ремонтом квартир.
«Павло обожнював дітей. У його дружини був син від першого шлюбу, потім і спільна дитина з’явилася. Він такий щасливий був. Павло дуже талановитий. В університеті його хвалили викладачі. Свого часу він ще навчався в школі мистецтв – грав на трубі. Моя молодша донька теж грає на музичних інструментах. Вдома у нас стояло фортепіано. То вже дорослими, коли навчалися в університетах, вони сідали разом і грали в чотири руки. Мій доберман їм підспівував. Цей запис десь зберігся на відеокасетах та в моїх спогадах. Такі теплі, щемливі. Вони гріють мене», – поділилася Ольга Копил.
У Павла залишилися мама, дружина, рідний і прийомний сини, а також сестра і племінники.
