«24 лютого після того, як ми дізналися про початок війни, Ярослав дві години не міг промовити ні слова, потім сказав, що йде у військкомат. Я почала його відмовляти. Казала, що він має проблеми зі здоров'ям. Через це його не взяли добровольцем в АТО 2014-го. Але він відповів: «Я не зможу сидіти вдома, пропонуєш, щоб йшли на війну жінки та молоді хлопці?». У військкоматі вже були черги. У нього взяли документи, пройшов медогляд. З Макарова п'ять автобусів чоловіків вирушили у військову частину до Переяслава. Однак їх не взяли, бо частина була вже укомплектована, і наших чоловіків повернули додому», – розповіла цивільна дружина Ярослава Сулими, Тетяна Поштаренко.
25 лютого вона виїхала з Макарова. Зв'язок був поганий, боялися, що телефони може прослуховувати ворог, тому розмови з чоловіком були короткі.
«Він не розповідав, де вони, що роблять. Знаю, що постійно чергували з тероборонівцями на блокпостах, виконували завдання», – додає жінка.
18 березня Макарів обстріляли з міномета. Потрапили в приміщення штабу тероборони. Тоді загинуло шість людей, зокрема Ярослав Сулима.
«Я дізналася про загибель чоловіка з соцмереж. Хлопців ховали під обстрілами, де прийдеться, а перепоховали на цвинтарі після ексгумації», – додала Тетяна.
У кишені одягу Ярослава вона знайшла довідку на видачу зброї військкоматом. Це, каже, підтверджує участь її чоловіка у захисті селища, адже офіційно тероборону створили у квітні 2022 року, після звільнення терен Київщини. Статусу члена родини загиблого захисника рідні Ярослава змушені добиватися через суди.
Ярослав народився у селі Залісці Тернопільської області. Закінчив Тернопільський навчально-курсовий комбінат. Працював будівельником. Грав на музичних інструментах. Тетяна познайомилася з ним 2016 року. Це її другий чоловік. В Ярослава теж була родина. У першому шлюбі народилося троє дітей.
«Моєму сину він замінив рідного батька. Він навчив його всьому. Навіть їздити за кермом в 11 років, грати на гітарі. Був добрий, мужній, хоробрий. Грав на різних музичних інструментах. Був душею товариства. Часто думаю, що б хотіла сказати Ярославу, якби побачила його… Багато чого. Так хочеться поїхати з ним на риболовлю. Це ще одне його хобі. Ми годинами могли мовчки ловити рибу і насолоджуватися часом, проведеним разом. Життя таке непередбачуване і воно варте, щоб його цінували. Ми, українці, як ніхто, знаємо його справжню ціну! Час не лікує і не заживають рани всередині, просто я звикаю жити зі своїм душевним болем. Дуже боялася «зламатися» після такого горя. Тяжко, дуже тяжко втрачати коханих назавжди… Залишається тільки пам’ятати і згадувати…», – додала дружина загиблого.
Посмертно Ярослава нагородили нагрудним знаком «За оборону рідної держави. Макарів». Поховали захисника у селі Комарівка на Київщині.
У Ярослава Сулими залишилося троє повнолітніх дітей, мати, цивільна дружина та її син.
