Віталій народився в Циркунах. Вивчився на муляра, вступив до Харкова на архітектора, але покинув навчання і пішов працювати тренером у спортзалі, був масажистом.
«У нього ще в школі фізкультура була на першому місці, грав за футбольну команду нашої громади. Своєю роботою хворів, все сидів в книжках про масаж, реабілітацію, постійно тренував людей. Хотів відкрити свій салон», – розповіла мати Наталія.
З початком повномасштабної війни Віталій взявся допомагати односельчанам – евакуюватися, ремонтувати пошкоджені будинки.
«До нього почали звертатися люди, бо не всі не хотіли допомагати, дуже страшно. Я теж намагалася сина зупиняти, стріляли ж. Але він говорив, що не може відмовити. Такий в нього був характер. Їздив з другом Вітькою», – розповіла Наталія
Циркуни ЗСУ звільнили 7 травня 2022 року, але село залишалося під обстрілами.
1 серпня 2022 після чергових ворожих ударів селяни попросили Віталія забити вікна. Він поїхав разом із другом. Коли робота йшла до завершення, поряд упав снаряд. Обидва чоловіки загинули.
У Віталія Козінного залишилися мати і батько – захисник України.