Ігореві було 28 років. Народився у Степах. Був молодшим серед п'яти дітей. Вивчився на механіка в Харківському державному професійно-педагогічному фаховому коледжі імені В.І. Вернадського. Працював у компанії з виробництва меблів. Із дружиною і сином жив у Харкові.
Російські обстріли міста на початку повномасштабного вторгнення змусили родину виїхати. Левченки вирушили в Степи до матері Ігоря, там спершу було спокійніше. Однак в квітні того ж року російські війська окупували селище.
Вибратися звідти родина не змогла – окупанти не випускали молодих чоловіків. А покидати Ігоря самого рідні не хотіли.
Восени 2022 року Степи звільнили Збройні Сили України. Родина Ігоря сподівалася на повернення до нормального життя і залишилася в селищі.
«Також у селищі було багато українських військових, які потребували допомоги. Брат залишився та ремонтував їм машини, адже добре знався на техніці», – розповіла сестра Олена.
Окупанти зупинилися неподалік Степів і продовжували атакувати навколишні села. 7 жовтня 2022 року в двір Левченків заїхали захисники. Мали несправність техніки, Ігор взявся допомагати. Раптом поряд прилетів російський снаряд. Ігор і ще двоє військових загинули.
Рідні пригадують Ігоря добрим – він завжди йшов на допомогу іншим. Грав у футбол за селищну команду. Мріяв збудувати будинок для сина.
В Ігоря Левченка залишилися син, дружина, мати, брат і три сестри.