Дмитро Магліч родом із Чернігова. Закінчив місцеву школу №28, а згодом – Чернігівське вище професійне училище. Працював автомеханіком. Про нього згадують, як про чудову людину, завжди привітну й усміхнену. Кажуть, був люблячим чоловіком і батьком.
«От який він гарний був зовні, такий він і всередині – добрий, світлий. Про нього ніхто поганого слова не скаже, лише добрі та світлі спогади. Чесний, спокійний, відповідальний, справедливий, красунчик нашого класу...», – сказала однокласниця Світлана.
Із початком повномасштабного вторгнення Дмитро Магліч взяв до рук зброю. Захищав свій дім і державу в лавах 119-ї бригади тероборони.
«До всіх завдань ставився дуже відповідально, постійно намагався знайти нову корисну для військової справи інформацію і максимально використати її у практичній діяльності… За успішне виконання бойових завдань нагороджений Золотим Хрестом», – повідомили у бригаді, де служив захисник.
«Дуже важко втрачати знайомих! Дімка, спочивай… Ти став на захист Чернігова, ти – неймовірна людина, щира, добра! Я не можу повірити, збережу в памʼяті твою посмішку», – пише знайома Алла.
«Діма, ти був одним із найдостойніших людей, яких я зустрічала. Стільки всього зробив для захисту української землі та нашого народу, а загинув в рідному місті від клятої ракети…», – додала товаришка Дмитра, Крістіна.
У Дмитра Магліча залишилися мама Ольга, дружина Ірина, син Данило, сестра Ксенія та інші рідні.
