Юрій народився 14 жовтня 1977 року в Чернігові. Опанував професію столяра, але за фахом не працював. Після строкової служби підписав контракт. Після звільнення спочатку працював у приватних компаніях, а далі знову долучився до служби – став прикордонником.
У 2001 році чоловік одружився, в сімʼї народився син. З того часу Юрій працював у супроводі пошти на «Укрпошті», був і інкасатором. Далі була робота експедитором, охоронцем.
Обожнював читати, відвідував місцеву бібліотеку. До ранку зачитувався детективами та фантастикою.
Коли почалася війна на сході України, Юрій підписав контракт і з 2015 до 2017 року воював на Донеччині та Луганщині. Згодом звільнився і повернувся до роботи на пошті.
«Я думала, у 2022-му його призвали, не знала, що він пішов добровольцем. У 2017-му він казав, що вже навоювався. Але став на захист міста, коли по телевізору почув заклик мера долучатися до територіальної оборони. 2 березня мені вдалося поговорити з Юрієм телефоном. Ми з сином потрапили в окупацію в селі Шестовиця, там моя мама живе. То я просила його не телефонувати, щоб не наражати на небезпеку ні себе, ні нас. Він сину казав, що перебуває в школі, але ніби мав відходити звідти. То я й сподівалася, що живий. 10 березня не змогла йому додзвонитися. Брат сказав, що Юра вже кілька днів не виходить на зв’язок», – розповіла колишня дружина воїна Оксана.
Того дня Юрій був у школі №18, відпочивав із побратимами після нічного завдання.
«Ми до середини квітня шукали Юру. А він вже стільки часу в морзі лежав серед неопізнаних… При ньому був розбитий телефон. У морзі хтось запропонував вставити його сім-карту, щоб так пошукати контакти рідних. І таким чином знайшли номер брата Юрія. Зателефонували. Брат зрадів, думав, Юра знайшовся. Але в слухавку сказали, що він загинув, що тіло в морзі. Запросили на опізнання. Брат опізнав його по татуюванню, зубам та дерев’яному хрестику, який Юра завжди носив», – поділилася жінка.
Поховали захисника на старому цвинтарі «Ялівщина» у Чернігові.
«Він був дуже доброю людиною, завжди приходив на допомогу. Таких людей уже немає… Ми хоч і розлучилися, але підтримували гарний зв’язок. Я їздила доглядати його маму, провідувала. Ми ще 23 лютого відсвяткували її день народження. А вже завтра життя назавжди змінилося», – сказала Оксана.
У нього залишилися син і брат. Мати захисника не змогла пережити його загибель.