31-річний Володимир Почанкін та його старший брат Віталій із перших днів повномасштабного вторгнення почали допомагати військовій частині в Іванівці, вказуючи на місце розташування ворожої артилерії. Згодом частина відступила із втратами, а Володимир із братом залишилися в селі. Вони були біля матері, яка тоді сильно захворіла. Чоловіків здали російським окупантам місцеві колаборанти.
Володимир був родом з Іванівки. Закінчив у селі школу, а потім навчався в юридичному інституті. Брав участь в АТО. Мав статус ветерана війни. Після служби змінив декілька робіт. Був активним і працелюбним. Займався спортом. Зокрема, був нападаючим у місцевій футбольній команді.
«Вова був душею компанії: запальний, веселий, жартівник. Не шкодував грошей для хресних, племінників, любив своє авто і називав його «ласточка». В останній день життя бігав до розбитої лікарні і збирав ліки від серця для мене…», – розповіла мама Володимира, Ірина Почанкіна.
У Володимира Почанкіна залишилися мама Ірина та брат Андрій, який захищає Україну на фронті.
