«Ми зідзвонювалися о 7 ранку. Потім я по телевізору почула, що бомблять будинки на Чорновола та мікрорайон Подусівка. На Чорновола син орендував квартиру, а перебував з побратимами на Подусівці. Я постійно набирала його, але ніхто не відповідав. Потім гудки перестали йти взагалі. Ми з донькою почали шукати Артема по лікарнях, моргах. Його ніде не було. Шукали до 9 березня. А потім під час чергового відвідування моргу мені повідомили, що його тіло тільки-но привезли. Я чекала в коридорі і не вірила. А потім мені віддали телефон, гаманець, паспорт сина. Все це вціліло, а син – ні», – розказує Ольга Шаблій, мама загиблого.

Артем народився і все життя провів у Чернігові. Після школи навчався на монтажника радіоелектронної апаратури та пристроїв. Але за спеціальністю не працював. Спочатку займався перетягуванням м’яких меблів, а згодом виготовляв дерев’яні вироби.

Артем не встиг створити власної родини. Жив в орендованій квартирі по вулиці Чорновола, 15, куди 3 березня росіяни також поцілили ракетами. Його квартира постраждала. Кішку Булочку мама забрала до себе за кілька днів до трагедії. 

«Син любив свою роботу. У вільний час ходив з друзями на риболовлю, за грибами. А ще вони любили кататися велосипедами кругом Чернігова. Таке в них хобі було. Артем не мав шкідливих звичок, ніколи не жалівся на життя. Ні з ким не радився, пішов добровільно захищати рідне місто. В нього навіть військового одягу не було: видали тільки зброю та пов’язку на руку», – каже мама Ольга.

В Артема залишилися сестра, мама та вітчим.

Хлопця разом із побратимами поховали 14 березня на старому кладовищі Забарівка, що знаходиться неподалік мікрорайону, де він загинув. 

Щороку в річницю звільнення Чернігівщини рідні загиблих на Подусівці тероборонівців збираються на кладовищі, замовляють службу та вшановують своїх героїв.