Сергій з родиною жили в Ізюмі на Харківщині. Його дружина з дітьми на початку повномасштабної війни евакуювалися до Польщі. Сергій працював рятувальником ДСНС. Під час воєнних дій та окупації Ізюма жив між місцем роботи на підконтрольній Україні території та батьківською хатою у Великій Комишувасі. В селі він тримав велику пасіку. Згодом Велику Комишуваху теж окупували. Звільнили у вересні 2022 року, а Сергій повернувся порядкувати до батьківської хати.
11 листопада він мав повертатися на роботу. Його планували підвести дядько та двоюрідний брат, що їхали на Полтавщину. Але того дня всі чоловіки перестали виходити на зв'язок.
Поліція знайшла їх наступного дня. Вони були в бусі Сергія Задніпровського, який заїхав на протитанкову міну біля місцевого ставка.
«Ми саме збиралися в листопаді повертатися на постійно до Сергія. А приїхали спеціально на похорон», – говорить дружина Сергія Ауріка.
Сергій та Ауріка були разом з 9-го класу. 2018 року купили будинок в Ізюмі і оселилися там.
«Він з дитинства дуже любив футбол. Учнем Сергія оформили в харківську школу, де з нього почали готувати футболіста. Але щось в нього не вийшло. Через це він докоряв собі все життя. В дорослому віці грав з командою з роботи, – розповідає Ауріка. – Був дуже добрим, щедрим, дбайливим батьком. Мав широчезні плечі, також і в переносному сенсі, бо ніс на собі всі родинні турботи. Донькам приділяв багато часу. Водив старшу на танці, їздив з нею на змагання. Переживав, щоб вона не почувалася зайвою, коли я народила молодшу доньку».
В Сергія Задніпровського залишилася дружина, двоє доньок, батьки, брат.
