Галина була волонтеркою Центру взаємодопомоги. 30 вересня, як завжди, прийшла на роботу. Жінка перебувала у приміщенні для матерів із дітьми. Це місце разом із колегами облаштувала для переселенців. Під час удару першої російської ракети по території, де розміщувався пункт реєстрації, вона ще роздавала людям чай…
«Коли був перший приліт, Галочка ще була жива. Я їй почала дзвонити, але вона слухавку вже не підіймала. На 10 дзвінок уже був другий вибух, відповів Галин чоловік, і сказав, що її більше немає», – розповіла Любов, волонтерка Запорізького центру взаємодопомоги.
Чоловік Галини Віктор дізнався про її загибель від незнайомої людини.
«Взяв телефон. Дзвоню їй, а слухавку бере якийсь чоловік і каже: вона лежить без тями на асфальті. Я одразу поїхав туди. Але вона вже була мертва. Сказали мені медексперти, що це одразу сталось: уламок, шия, асфіксія…» – розповів чоловік загиблої.
Віктор каже, що Галина почала допомагати переселенцям ще в лютому. Вони разом розвозили по домівках продукти та необхідні речі. А згодом створили в місті Центр взаємодопомоги.
«Вона була дуже активною, веселою, усміхненою. Світлішої людини я в житті не знав, скажу вам чесно. Ми десять років прожили з нею в шлюбі. 29 вересня ми одружилися. А 30-го її не стало», – сказав чоловік.
У Галини Задорожної залишилися також двоє синів.
