За походженням Адольф Маркевич – поляк. Народився у селі Білка Радомишльського району, що на Житомирщині. Був наймолодшим сином у родині. Закінчив тамтешню семирічну школу, потім – курси керівника колективу художньої самодіяльності, де освоїв гру на баяні. Працював на різних роботах, зокрема на Комарівській меблевій фабриці. Довгий час із родиною жив у Туркменській РСР, де працював на будівництві газопроводу.
На початку 1990-х разом із дружиною і сином повернувся в Україну. Чоловік також мав фах водія бульдозера та працював ним у Києві.
Хоча від народження Адольф мав недугу ока, яка була помітна зовні, та зумів побороти пов'язані з цим психологічні виклики. Створив сім'ю, мав авторитетом серед людей. У молоді роки був дуже компанійським і легко знаходив товаришів. Любив жарти. Дуже цінував сімейні стосунки. А син Ігор брав у цьому приклад з батька.
«Бабуся Олена, дружина Адольфа Адольфовича, коли була жива, часто згадувала, що, живучи у Туркменській РСР й заробляючи достатньо грошей, щоб поїхати відпочити на курорт, вони майже завжди проводили відпустку в селі. Особливо намагалися допомогти стареньким батькам дідуся з сінокосом. Як і його син, дідусь любив бавитися з маленькими дітьми, завжди старався їх пригостити чимось смачненьким. Часто він згадував випадок, як врятував свого племінника Колю – той дошкільням без дозволу пішов у ліс і заблукав. Його пів дня шукали всім селом. Знайшов хлопчика, геть знесиленого та заплаканого, саме Адольф Адольфович…», – розповів онук Антон Маркевич.
На пенсії чоловік прагнув допомагати родині, брався за різний підробіток, зокрема був охоронником. Навіть коли вже погано бачив, все ж робив щось по дому. Приміром, уранці йшов до криниці, щоби принести відро свіжої води. Казав, що така вода набагато смачніша, а цей ритуал нагадує йому дитинство.
У Адольфа Маркевича залишилися невістка, онуки та інші рідні.
