«Мій чоловік хворів, мав цукровий діабет та пережив інсульт. Двічі на рік його прокапували, і він ще міг жити… Тоді, під час російської окупації, я дивом знайшли таблетки та уколи, і якби була медична допомога, то він би зміг все перенести», – розповіла дружина Надія Вітюк.
Олегові Степановичу було 64 роки. Народився у селі Бесідка Ставищенської селищної громади на Київщині. Потім разом із родиною жив у Василькові, Білій Церкві, а з 1970-го – в Бучі. 15 років працював у Києві на авіазаводі, а потім на Київському автомобільному ремонтному заводі. Також деякий час займався обрізкою дерев.
«Останні кілька років він уже був на пенсії. Любив дивитися телевізор, також проводив час із рідними, зокрема внучками», – розповіла Надія Вітюк.
Спершу тіло чоловіка прикопали на городі у дворі будинку, що на вулиці Південній. А після звільнення Київської області від російських окупантів перепоховали на кладовищі у Бучі.
В Олега Вітюка залишилися дружина, син і дві внучки.
