Через постійні ворожі обстріли міста поховати Миколу відразу не було змоги. Через тиждень дружина загорнула тіло чоловіка у військовий плащ-намет – так сусіди перенесли його туди, де лежали інші загиблі. Миколу Вишневського похоронили в Ізюмському лісі.
Родичі розповідають, що Микола зростав без батька. Сім’я чоловіка мала польське походження, а його тата Віктора – розстріляли червоноармійці. Після завершення 10-ти класів школи Микола пішов служити в армію, згодом одружився. Працював монтажником на Ізюмському приладобудівному заводі.
Микола Вишневський обожнював рибалити та збирати гриби. Умів шити. Мав свою швейну машинку та навіть моделював одяг.
«Дідусь був доброю людиною. Порядний, щирий, люблячий. Попри свою хворобу, допомагав сусідам, – пригадує онучка Анастасія Звягіна. – Дідусь не заслуговував на таку смерть».
У Миколи Вишневського залишились дружина, син, донька, онука і правнучка.
