Поряд із Миколою загинула його дружина Тетяна. Вони були кумами батьків дружини Андрія Козиря, Аліни. Товаришували понад 40 років.
«У мене не вкладається в голові, як це – говорити зранку по телефону з рідними людьми, а після обіду їх уже немає…», – сказала донька загиблого подружжя Катерина Таранник.
Миколі Андросовичу було 63 роки. Він народився у селі Бобичі Житомирської області. У дитинстві з батьками переїхав у Грозу. Закінчив Харківський національний аграрний університет. Працював агрономом у колгоспі, а після розформування підприємства – став обробляти землю сам.
Останні роки вийшов на пенсію і працював майстром, бригадиром у Шевченківському комунальному підприємстві «Аква». Микола був товариським. Багато читав. Донька подарувала йому електронну книгу і він раз за разом наповнював гаджет новими книгами.
«Батьки були дуже роботящі. За тиждень до трагедії вони приїздили до мене в гості за кордон, куди я евакуювалася через війну. Проїхали дві тисячі кілометрів, щоби побачити мене і онучку. Вони були дуже активними, життєрадісними, добрими. Мали багато планів. Хотіли після війни зробити ремонт. Батько ніколи не сидів на місці. Допомагав українським військовим. У червні 2022, під час окупації, мама виїхала з Грози, тато виїхав у серпні. Повернулися після звільнення Харківщини у вересні того ж року...», – розповіла Катерина Таранник, донька Миколи.
Подружжя Андросовичів поховали у Грозі.
У Миколи залишилися діти, онуки, брати та інші рідні.
