Володимир мешкав у Гостомелі. За фахом він слюсар, а після 24 лютого став волонтерити: розвозив мешканцям Бучі, Ірпеня та Гостомеля харчі та ліки. Разом зі знайомими допомагав іншим з евакуацією.
«Він щодня дзвонив мені і казав, що живий-здоровий, що з ним все добре.
Дуже мене просив, щоб я дітей берегла… Казав: «Тікайте-тікайте, бо тут дуже страшно. Я шукаю їжу, ліки, дрова і воду. Кому що треба. Із хлопцями розвозимо. І ти не уявляєш, як страшно…», – розповіла сестра загиблого Олена.
Востаннє жінка говорила з братом 8 березня. Далі зв’язок обірвався.
На початку квітня його тіло знайшли у підвалі дитячого літнього табору МВС «Променистий» у Бучі. Там виявили також тіла чотирьох його знайомих. За свідченнями родичів загиблих, 12 березня чоловіки підвозили людей до евакуаційних автобусів, але росіяни їх зупинили і забрали у підвал.
Володимира Бойченка згадують як дуже працьовиту людину.
«У мене брат, як кажуть, дурний до роботи. І електрику розумів, міг зробити. І по дереву працював, і по залізу. Золоті руки…», – розповіла сестра Олена.
