Два перші дні повномасштабної війни Руслан і його тато Сергій допомагали робити «коктейлі Молотова» у Перемозі. 28 лютого кудись подалися з дому. Почали бити церковні дзвони. У село йшла колона ворожої техніки.
«Невдовзі подзвонив син і розповів, що перш ніж заходити, окупанти обстріляли село з «Градів», тому загорілася суха трава біля ферми, тож вони ходили гасити. Ще додав, що телефон слабко заряджений», – сказала Лариса, мама Руслана.
Вона з онукою пішли до сусідів у погреб. Звідти чули, як гудуть танки. Що з Русланом і Сергієм не знали. Наступного дня зателефонував чоловік і сказав, що сина десь немає.
«Коли вони йшли з гасіння, інші хлопці забрали їх машиною до відділення пошти, де вони сховалися. Потім у якийсь момент вирішили розходитися. Вийшли і їх зауважили окупанти. Чоловіки почали тікати. Сергій перескочив через паркан, а син з іншими – втік у підвал. О 22.50 він надіслав повідомлення: «Мамо, нас майже знайшли», – сказала Лариса.
Сергієві вдалося повернутися додому. 8 березня родина вийшла з села.
«У хаті моєї мами поселилися окупанти. Вона щодня просила в них піти в підвал пошти. Ті відповідали, що їй туди не можна, бо там був вибух. 14 березня хтось таки дозволив туди піти. Вирушили вісім чоловіків і мама. Почали тягати плити, якими тіла привалили. Діставали останки – без рук, без ніг. У сина не було півголови, дуже пробиті ноги. Тіла склали у чорні пакети і закопали у братній могилі», – додала пані Лариса.
Лариса Кулик повернулася у село 6 квітня, а 11-го – поховала сина на цвинтарі. Перед цим його тіло мало не переплутали у морзі.
«Працівник узяв один мішок із підписом «Кулик Руслан» і каже: «Вийдіть, бо цей мішок в труну не влазить, треба розірвати». Я залишилася. Почали розривати, а там ноги у берцях. Таких у Руслана ніколи не було. Коли повністю відкрили, побачила що це не мій син...», – сказала Лариса.
Мати взялася шукати тіло у трунах, що вже повантажили на машину. Знайшла сина, як іншого хлопця. Впізнала по кросівках, які йому купила.
Руслан народився у Перемозі. У школі добре знав математику. З сьомого класу працював із батьком на будівництвах. Умів лагодити техніку. Після школи вивчився на продавця. 20-річним одружився. Незабаром народився син Матвій. Останній час Руслан працював продавцем спортивних товарів.
«Він був дружній. Казали, що поки Руслан в компанії не з'явиться, то нудно…«Я дуже любила сина», – сказала мама.
У Руслана Кулика залишилися син, дружина, мати, батько, дві сестри і бабуся.
