На початку березня 2022 року російські війська окупували Велику Димерку. Жителям забороняли з'являтися на вулиці – погрожували розстрілом.
Валерій Ларін із дружиною Людмилою були вдома. 16 березня чоловіку зателефонував друг, який жив неподалік. Його діти евакуювалися, а він залишився сам. Сказав, що не має їжі, адже в окупації харчів неможливо було дістати. Валерій набрав у кишені продуктів і подався до товариша. Дружина просила не йти, боялася за його життя.
«Чоловік був доброю душею. Останнє віддасть. Хотів допомогти другу. Казав: «Та не розстріляють вони. Не може бути такого», – згадала Людмила.
Валерій доніс їжу сусіду, але додому вже не повернувся. Через дві години його телефон не приймав дзвінки. Родина чекала, писали оголошення в соцмережах про пошук зниклого.
За два тижні Збройні Сили України вигнали російських окупантів з селища. 2 квітня донька Валерія зі своїм чоловіком їздила Великою Димеркою, аби допомагати людям. Біля одного з подвір'їв побачили поліцію, яка знайшла в погребі загиблих. Зять Валерія попросив подивитися і впізнав тестя.
Валерія Ларіна били, а потім застрелили в серце. Він мав на собі чужі, малі на нього, речі. В погребі було ще двоє закатованих – Олексій Селюк та Олег Соколовський.
«Ми живемо на околиці, під садом. Окупанти там постійно каталися. Очевидно, там і взяли його в полон», – додала Людмила.
Валерій Ларін народився у Великій Димерці. Працював комбайнером, а з 2005 року був водієм на заводі «Кока-кола» в селищі.
«Чоловіка дуже цінували на всіх роботах. В нас досі стоїть багато подяк, грамот… Вільний час він проводив на рибалці. Любив котів і собак. І вони його. Не встигав у двір заїхати, як коти вже на машині сиділи. А коли я сварила собаку, то вона за нього ховалися, бо знала, що чоловік не образить», – згадала Людмила.
У Валерія Ларіна залишилися дружина, донька, син, троє онуків й інші родичі.
