Олексієві було 38 років. Він народився в Києві. Із дитинства захоплювався спортом. Мав чимало нагород із легкої атлетики, потім займався футболом. Через травму йому довелося залишити професійний футбол, але він продовжив грати з друзями в дворі, збирати команди та проводити матчі. Працював Олексій масажистом. На дозвіллі цікавився риболовлею. Також любив бокс, регулярно тренувався – у кімнаті в нього була боксерська груша.
Із початком повномасштабного вторгнення записався у лави територіальної оборони, їздив як волонтер в Ірпінь допомагати забирати тіла загиблих.
Рідні пригадують його як мужнього, дружнього та веселого.
«Мій чоловік мав неперевершену харизму. Він знаходив підхід до кожного. Завжди відгукувався, коли комусь потрібна допомога. Тільки почувши про проблему, починав її вирішувати. У нього було безліч друзів і знайомих. А коли в нас народився син, Олексій показав себе як турботливий батько і чуйний чоловік. Не відходив від дитини та у всьому допомагав. Умів зробити мене найщасливішою в світі. Любив безкінечно дарувати квіти. Був дуже спокійним і врівноваженим, водночас мав блискавичне почуття гумору. Він був душею компанії і моєю душею», – розповіла Катерина Лукава.
В Олексія залишилися дружина Катерина, син Кузьма, тітки Раїса та Наталія і двоюрідна сестра Ольга.
