Володимир народився у селищі Білокоровичі Житомирської області. Закінчив школу із золотою медаллю.
«Син був спокійною і доброзичливою дитиною. Я була його класною керівницею. Тому знаю, що в школі його називали адвокатом, бо мав схильність усіх захищати. Був активний, їздив на олімпіади, конкурси. Зі всеукраїнського екологічного конкурсу «Голос Землі» привіз грамоту», – розповіла мати Людмила.
Володимир вступив до Київського Національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. Студентом брав у Революція Гідності, чергував в епіцентрі подій. На третьому курсі пішов працювати комерційним агентом великої компанії-виробника матраців. Згодом очолив відділ на 50 співробітників.
«Володимир був серцем команди – добрим, турботливим, завжди готовим допомогти. Він умів створити атмосферу підтримки й довіри навколо себе», – зазначили колеги.
Володимир був відданий роботі й активний за межами офісу. Відвідував спортзал, грав за аматорську футбольну команду Temp United.
На початку 2025-го влаштувався ще працювати в рідній школі. Два дні на тиждень їздив із Києва викладати інформатику.
«Учні його полюбили, чекали його уроків. Володя прийшов з іншої сфери, дивився на дітей інакше, ніж ми, дипломовані педагоги. В наших очах діти інколи були складними, а він на прояв характеру дивився як на присутність власної думки та позиції», – додала мама.
Володимир зустрічався з Анною Павлік із 2021 року. Планував одружитися.
Із закоханими прощалися у Володимирському монастирі в Києві. Поховали обох на малій батьківщині.
«Труну з Вовчиком від дому до кладовища, а це кілька кілометрів, несли на руках його друзі, не давали поставити в машину. А 1 вересня учні прийшли до нього на могилку. Це говорить про те, наскільки він був для них цікавим і потрібним, як зумів знайти підхід», – сказала мати Анни Павлік Тетяна.
Володимир був єдиною дитиною в сім'ї. У нього залишилися мати і батько.
