«Вранці 24 лютого ми спали. Мені зателефонувала сестра. Сказала, що Харків бомблять. Потім ми побачили, як над нашим селом зі сторони Бєлгорода летять ракети», – згадує дружина Володимира Овередного Ольга.
Чоловік одразу пішов в тероборону. З іншими селянами чергували по Заводах. В цей час до села почали тікати люди з обстрілюваного Ізюму.
«До нас попросилося дві незнайомі родини, – продовжує Ольга Овередна. – Ми мали гарний погріб. В ньому приходили ховатися і сусіди. Над селом розверталися літаки, які летіли з Бєлгорода бомбити Ізюм. Наш собака перед цим починав гавкати, і тоді ми всі бігли в сховище».
На випадок обстрілів села Овередні були готові тікати до знайомих, які жили далі від фронту. Але по селі вдарили зненацька. Вночі 18 березня один з перших прильотів прийшовся по будинку Овередних. Тоді вся родина спала. В хаті також ночували сусідка та мати господаря.
«Раптом поруч впав снаряд. Всі схопилися, але не встигли сховатися, як у сам будинок прилетів другий снаряд. Ми всі опинилися під завалами. Старшого сина викинуло ударною хвилею на вулицю, то він по снігу побіг по сусідів. Вони почали нас відкопувати», – продовжує Ольга Овередна.
На неї впали стіна і дах, та жінка лишалася при тямі. Отримали опіки, сильний удар в грудну клітину, контузію. Тієї ночі, крім чоловіка, загинули молодший син Святослав, мати Володимира та сусідка.
Володимир Овередний народився в сусідньому селі Співаківка. Ольга знала його, бо він навчався в одному класі з її братом. Ближче почали спілкуватися під час куховарської практики Ольги в колгоспі. Володимир працював там водієм.
«В нього були золоті руки. Дуже любив машини. Вмів все ремонтувати і нікому в цьому не відмовляв. По характеру був лідером. За ним я почувалася, як за стіною. Прекрасний сім'янин. Тепер дивлюся на свого старшого сина і розумію, що своїм вихованням Володя в нього вклав найкраще», – каже дружина.
У Володимира Овередного залишилися дружина, син і батько.
