Світлана закінчила Харківський Політехнічний інститут, факультет автоматики та приладобудування. Деякий час працювала на Ізюмському приладобудівному заводі. В останні роки жінка їздила на заробітки та доглядала людей похилого віку. Була пенсіонеркою.
Племінниця Вікторія згадує тітку милою та доброю. «Вона була дуже розумною, школу з золотою медаллю закінчила. Усе, що робила, все йшло від серця. Вона дуже любила природу. І, скільки її пам’ятаю, багато працювала», – каже Вікторія.
У Світлани залишилися двоє дорослих синів. Із чоловіком вона познайомилася ще в студентські роки, прожили разом 10 років. Після розлучення жінка мешкала з батьками, дбала про комфорт для них.
Колишній чоловік Світлани, Вадим, організовував її перший похорон. Він згадує, як побачив ущент розбитий будинок, у який вона вклала так багато свого часу й коштів: «Я йшов туди дізнатися, живі вони чи ні. Це було 15-го березня. Коли наблизився до хати, все стало ясно… Будинок згорів по вікна. Там нічого не залишилося. Гараж теж ущент розбитий. На погребі двері стояли, їх просто вирвало. Тіла всіх трьох дістали з-під руїн і віднесли в погріб. Мішків не було, тому просто поклали, і все».
30-го березня в Ізюмі запрацювала ритуальна служба. Тоді по місту почали забирати тіла. Світлану, її маму та брата поховали на стихійному кладовищі в Ізюмі.
6-го березня, за три дні до трагедії, частина сім’ї Світлани виїхала з Ізюму. Рідні згадують, що Світлана не хотіла їхати. На вулиці, де вона мешкала, більшість будинків уціліла, а на їхньому подвір’ї – кілька вирв.
19 вересня 2022 року загиблих ексгумували. 8 лютого 2023 їх перепоховали поряд одне з одним. На прощанні Вадим мав фото ще 20-річної Світлани, сказав, що такою вона залишиться в його пам’яті.