Володимирові було 49 років. Він народився у місті Верхівцеве Кам'янського району Дніпропетровщини. До Києва поїхав служити в армії. Там зустрів своє кохання. Одружився. Пара мешкала у тещі Володимира у Соломʼянському районі.
Володимир працював водієм. Автомобілі були його захопленням: він міг їх самостійно розібрати, зібрати, відремонтувати.
«Тато був спокійним, але водночас прямолінійним і відвертим. Це дуже відкрита людина, зокрема і до нових знайомств. Він мав багато друзів», – розповіла донька Тетяна Славута.
2 січня 2024 року Володимир підходив до підʼїзду свого будинку, коли російська армія атакувала місто безпілотниками і ракетами. Внаслідок падіння уламків дім загорівся.
«Прилетіло якраз тоді, коли він відкрив двері до під'їзду. Тато, як розповіла сусідка, відлетів і частково на нього впала машина. Він зміг встати, відсунути її та піднятися у квартиру. Там була дружина, теща та її син з інвалідністю. Він допоміг їм і пішов кликати підмогу», – додала донька.
Поранених родичів госпіталізували. У Володимира були уламки у хребті, пробита легеня, зламані ребра. Коли стан погіршився, чоловіка перевели на апарат штучного дихання. Та врятувати не змогли. Вранці 7 січня доньці зателефонували з лікарні і повідомили, що вночі батька не стало.
У Володимира Пренка залишилися мама, сестра, дядько, дружина, донька, внучка, теща та її син.
Дружина Володимира, її брат і мама перебувають у лікарні.
