«Я виїхала з села раніше. Потім мобільний зв'язок у Кам'янці зник, я втратила з рідними контакт. Якось мені зателефонував однокласник і сказав, що дружина брата в госпіталі у Дніпрі. Виявилося, вони після сильних обстрілів вирішили виїжджати власною машиною. Дорогою їх накрили вогнем. Брата зразу вбило, невістку поранило», – розповіла сестра Валентина, Зінаїда.
Неподалік згорілої машини Русакових були українські військові. Вони евакуювали тяжко поранену жінку. Чоловіка мали поховати в найближчому селі – Довгеньке. На липень 2024 року родина все ще не може отримати документальне підтвердження про поховання брата.
«Це складно, бо в Довгенькому все заміновано, втому числі кладовище», – пояснила Зінаїда.
Валентин Русаков народився в Ізюмі. Незадовго родина переїхала до Кам'янки. Після школи Валентин вступив до профтехучилища, вчився на бухгалтера-економіста. Працював в колгоспі. А потім мав власне господарство.
«Мав корів, здавав і продавав молоко. А ще – був будівельником від Бога. Все збудував своїми руками, дітей цьому навчив… Зараз те, що він збудував, зруйноване війною... Дуже любив машини, ремонтував їх. Він був доброю людиною і добрим господарем. Чудовим батьком і сім'янином. Ми жили на одній вулиці. Були максимально дружніми. Коли я залишилася без чоловіка, брат в усьому допомагав. Нас так виховували в родині і так в нього виховані діти».
Валентин Русаков був у шлюбі з однокласницею. Вона разом із дітьми виїхала за кордон.
У Валентина залишилися двоє синів, дружина і сестра.
