«Мій син був найкращим. Люблячий, турботливий, – каже Світлана Мусіївна Самойлович, мама Євгена. – Завжди працьовитий, до останнього дня трудився на будівництві. Був добрим і безвідмовним, коли хтось потребував його допомоги. Не можу підібрати слів, щоби передати біль втрати сина. Це невимовний жах – збирати тіло своєї дитини по шматочках».
Колега Інна розповіла, що Євген був професіоналом із золотими руками. Усі завдання завжди виконував на відмінно.
«Був комунікабельною і чуйною людиною. У Євгена була така особливість: коли він бачив, що людині складно або є якась проблема, і якщо розумів, що ця допомога доречна, він завжди старався допомогти. Ніколи не цурався роботи та прагнув до професійного росту і старався навчитися чогось нового. Євген був прекрасною людиною. Боляче, що пішов із життя так рано», – розповіла Інна.
Староста Калиновецького старостинського округу Людмила Коваль пригадує – після початку повномасштабної війни Євген разом із другом Дмитром активно допомагали землякам. Попри небезпеку від постійних обстрілів, возили гуманітарну допомогу в село, допомагали з евакуацією, забивали вікна, зруйновані обстрілами. Були друзями нерозлийвода, і загинули в один день.
У Євгена Самойловича залишилися мама, старший брат і син.
