Олексій із дружиною і двома доньками жив у селі Богданівка. Окупанти почали заходити туди в перші дні березня 2022.
«Шостого березня ми з доньками поїхали в Шевченкове, бо у навколишніх селах зник мій брат. 8 березня Шевченкове окупували. Діти виїхали напередодні, а ми не встигли. Окупували і Богданівку. 17 березня я з невісткою виїхали через «зелений коридор» до моєї мами на Вінниччину», – розповіла дружина Алла.
Через два дні, коли Алла тільки-но зайшла на мамине подвір'я, зателефонував Олексій. Казав, що всіма можливими і неможливими шляхами їхатиме до них – «своїх дівчат».
«Я попросила чекати на «зелений коридор». Але, зі слів сусідів, того ж дня він пішов у Велику Димерку, очевидно, щоб звідти вибратися. З собою взяв наше мале собача. Дорогою чоловіка затримали окупанти», – сказала Алла.
Вранці 20 березня їй зателефонували з невідомого номера й російською мовою говорили, що з Олексієм усе добре. Пізніше за цим номером ніхто не відповідав.
2 квітня 2022, вже після звільнення Великої Димерки з окупації, Алла побачила в мережі відео з місця, де знайшли трьох загиблих цивільних.
«По джинсах, структурі колін мені здалося, що серед них мій чоловік… А 4 квітня мені зателефонував слідчий і повідомив, що серед тих убитих був Олексій. Мав два вогнепальні поранення в голову й тулуб, пів черепа розтрощено, руки й ноги сині від побоїв. У селі розповідали, що з того погреба чули сильні крики…
Олексій був гострий на язик, міг з ними сваритися, огризатися…», – сказала Алла.
Олексій Селюк народився у Богданівці. Був зварювальником, умів виконувати різноманітні будівельні та ремонтні роботи – ставив теплі підлоги, робив опалення будинків, проводив бетонні роботи.
«Він був на всі руки майстер. За ним черги стояли. Зараз часто люди при зустрічі згадують його з вдячністю, бо якісно робив свою роботу. Постійно цікавився чимось новим, розвився. Любив відпочивати в колі родини, виїжджати разом на природу», – розповіла Алла.
В Олексія залишилися син від першого шлюбу, дві доньки, дружина, сестра і батько.
