Анатолію було 52 роки. Він народився у Чернещині. Все життя і до останнього дня працював слюсарем в агрофірмі.
Рідне село Анатолія потрапило в окупацію. 2 жовтня 2022 року йшли бої за його звільнення від російських окупантів.
Анатолій зі ще двома чоловіками їхали трактором з роботи в іншому селі й потрапили під обстріл. Від отриманих поранень всі загинули.
Через сильні обстріли не було змоги провести повноцінне поховання – чоловіків поклали у спільну могилу. Згодом їх перепоховали окремо з усіма почестями.
«Мій батько був добрий, з ним усі дружили, він не мав ворогів, ніколи ні з ким не сварився. Був веселий, завжди жартував. Шанував здоровий спосіб життя. Не мав шкідливих звичок. Любив грати у футбол із моїм сином. А в чотири роки навчив його грати в шахи», – розповіла донька Аліна.
В Анатолія Старікова залишилися дружина, донька, внук і брат.
