Володимир був наймолодшим у багатодітній родині, зростав у місті Борзна на Чернігівщині. Здобув фах бджоляра в Борзнянському сільськогосподарському технікумі. Вступив до Національного аграрного університету, звідки відрахувався з третього курсу. Працював сантехніком, встановлював пожежне обладнання. Останнім часом був охоронником. Працював у селищі Калинівка, а мешкав у селі Рудня.
11 березня 2022 року Володимир востаннє поговорив по телефону з дружиною – вона з двома доньками евакуювалася на Львівщину. Сказав, що збирається їхати мотоциклом на роботу. Дорогою мав минути село Шевченкове, яке вже було в окупації. Там на блокпосту його розстріляли.
«Ввечері я телефонувала, але з чоловіком не було зв'язку. Я зв'язалася з його співробітником, який дізнався, що він не з'явився на роботу. Зрозуміла: щось сталося, можливо, взяли в полон. Написала в сільські групи у вайбер. Люди розповіли, що бачили, як чоловіка розстріляли», – розповіла Валентина.
Окупанти тиждень не дозволяли забрати вбитого Володимира. Згодом священник домовився, щоби дозволили закопати тіло при дорозі. Після звільнення села Збройними Силами України відбулася ексгумація й Володимира поховали на кладовищі.
«Чоловік дуже відповідально ставився до роботи. Тому й поїхав туди, коли співробітники вже припинили виходити, – згадала дружина Валентина. – Люди до нього часто зверталися про допомогу і він нікому не відмовляв. Був відкритою, доброю, щедрою, не конфліктною людиною, однак любив стояти на своєму».
У Володимир Терещенка залишилися дружина, дві доньки й інші родичі.
