Андрійченко відслужив у ЗСУ за другою хвилею мобілізації у 2015 році. У 2016-му повернувся додому, почав будувати приватний будинок, вступив до Сумського вищого артилерійського командного училища.
23 лютого 2022 року Андрійченка, як лейтенанта запасу, викликали до чернігівського військкомату. Він потрапив до медичного взводу 1-ї окремої танкової Сіверської бригади.
10 березня військовослужбовцю виповнилося 37 років. Саме тоді він востаннє поспілкувався з батьком Леонідом. За 6 днів після цього Володимир з побратимом виїхали на завдання та потрапили під потужний обстріл. Бійці зупинили автомобіль і хотіли сховатися в кюветі, але в авто влучив реактивний протитанковий снаряд. Машина згоріла дотла.
Ще два тижні побратими не могли забрати тіло через сильні обстріли. Врешті решт батько наважився на самостійні пошуки тіла сина. У труну рідні поклали військову форму та українську вишиванку. А ще козацьку шаблю, яка належала Володимиру.
«Втретє ДН доводиться зустрічати не в родинному колі, а в оточенні побратимів. Попередні два були на Донбасі, сьогодні ж – в рідному місті-герої Чернігові. І нині я хотів би подякувати всім, хто так чи інакше долучився до боротьби. Разом і до кінця. P.S. За день народження пиво виставлятиму на Красній площі Москви в День Перемоги», – написав у себе в фейсбуці Володимир.
У Володимира Андрійченка залишилася дружина, 13-річна донька, батьки і молодший брат.
