Сергій народився у Львові. Після закінчення школи пішов працювати на шахту. Жив у місті Нововолинськ із родиною. Коли почалась російсько-українська війна 2014 року, він підписав контракт, з 2015-го став військовим. Служив і в прикордонних військах, і в десантно-штурмових, і в розвідці. Коли контракт закінчувався, він підписував інший. Так знайшов себе та своє покликання – захищати сім'ю та Україну. У вільний час захоплювався комп'ютерними іграми, любив сімейний відпочинок, перегляд фільмів із дружиною і дітьми.
Під час повномасштабного російського вторгнення Сергій служив у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого ЗСУ. Був старшим розвідником розвідувального взводу мотопіхотного батальйону. У липні солдат Андросов був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
«Сергій був сміливим і добрим. Він дуже любив свою сім'ю, був чуйним, добрим, ніжним, розумним. Останній свій контракт підписав ще до повномасштабної війни. Обіцяв, що це останній, казав: «Закінчиться війна, я повернусь додому і більше ніколи вас не залишу». Ми прожили разом 16 років, любили і берегли одне одного. Мріяли про ще одну дитинку. Любили відпочинок в Карпатах. Сергій пообіцяв, що наступний раз він повезе нас туди на власній машині, але не дожив. Загинув за 4 дні до річниці весілля та за 10 днів до свого дня народження. Йому назавжди 35. Він був справедливий, завжди старався для нас придбати все найкраще, переживав, щоб у нас все було. Коли я приходила з роботи, він намагався зробити так, щоб я відпочила: приготувати вечерю, зробити уроки з дітьми. Коли я хворіла, він переживав і завжди був поряд. На війні був дуже мужнім і спокійним. Приймав зважені рішення. Зберіг багато життів солдат і цивільних. Він був і залишився коханим чоловіком і люблячим татом», – розповіла дружина полеглого воїна Світлана.
Поховали захисника на Алеї Слави у Нововолинську.
У Сергія залишилися батьки, дружина, донька і син.
